● на головну●

       до вашої уваги такі сценарії:

***

Музичні символи Європи.
(ІІ заняття циклу “Європа у трьох уроках”)

    Шляхи розвитку людської культури складні й різноманітні. І хоч би які негаразди спіткали людство, людина завжди прямувала вперед. Не існує такої сходинки, на якій можна було б зупинитися з гордим відчуттям, що вона остання і вище вже немає нічого.
    Разом із людством уперед просувалося й мистецтво — цей особливий світ думок, поривань і почуттів, що втілюється в русі пензля, ритмі поезії, жесті актора, кадрі кінофільму, звуках музики... Мистецтво стало духовним надбанням людства. Воно залишає нам у спадок творчі скарби народів світу.
    І хоча культура кожного періоду складалася поступово і по-різному, саме мистецтво завжди було підґрунтям взаєморозуміння народів.
    Сьогодні ми з вами спробуємо поринути у музичне мистецтво країн Європи. Це буде друге заняття нещодавно розпочатого циклу “Європа у трьох уроках”. Можливо, наша подорож буде дещо зашвидкою і ми, так би мовити, будемо перестрибувати з епохи в епоху, але все одно вона буде гарантовано цікавою і змістовною.
***
    Твори мистецтва розкривають дух народу, країни, вони є обличчям епохи. Як же інколи важко розібратися в безлічі мистецьких явищ! Скільки їх — анітрохи не схожих імен!
І     кожен із нас обирає для себе те, що ближче його духовному складові, адже кожна людина має власні смаки й уподобання. Одна захоплюється класичним мистецтвом, іншій більше до душі сучасна рок-музика. Проте в історії музики є імена, визначальні для всього подальшого розвитку світової культури. Без знання цих імен жодна людина не може вважати себе освіченою.
    Тож будемо подорожувати Європою послідовно, від країни до країни, знайомлячись із коштовними скарбами європейської музики, відкриваючи для себе своєрідність творчого мислення і духовного життя.
***
    Греція — колиска європейської цивілізації й джерело її величі. Грецькі література і музика — найдавніші в Європі. Слово «музика» також народилося в Греції. Музами називали богинь — покровительок мистецтв і наук.
    Як ви знаєте з літератури, значне місце у Давній Греції відводилося уславленню богів піснеспівами, музично-танцювальними дійствами. Тому деякі особливості музичної культури греків знайшли відображення в міфах. Ви пам’ятаєте міфи про Орфея, про флейту Пана, про народження музичних інструментів. Античні міфи і трагедії упродовж багатьох століть надихали митців різних країн світу. Лише на сюжет Орфея та Еврідіки багато композиторів, серед яких К. Глюк і Й. Гайдн, створили опери, І. Стравінський — балет. Д. Бортнянський написав опери «Алкід» та «Креонт», Ж. Люллі й В. Моцарт використовували у своїх оперних творах мотиви міфів про Аполлона — покровителя світла й муз.
    Благородний образ Прометея - гордого і могутнього титана, який терпів страшні муки за те, що допоміг людям, подарувавши їм божественний вогонь, втілив у своїй симфонічній поемі «Прометей» російський композитор-новатор О. Скрябін. На цьому творі варто зупинитися трохи докладніше, тому що в ньому використано не тільки величезний склад оркестру, а й фортепіано і великий змішаний хор, що співає без слів. Грандіозність задуму зумовила потребу введення в партитуру унікальної партії — клавіатури світла, за допомогою якої зал під час виконання твору сповнювався сяйвом того чи іншого кольору. Зароджені на початку XX ст. ідеї поєднання зорового і слухового сприйняття нині ефективно використовуються у світломузиці. Без цих ефектів зараз важко уявити естрадний концерт чи відеокліп.
    Сьогодні ми нерідко вживаємо грецькі слова, поняття й терміни, що прийшли до нас із легенд і міфів, зі сторінок рукописів античності. Cepeд них — ліра, тобто давньогрецький музичний інструмент, який традиційно супроводжував поезію (що й зумовило назву «лірика»). Ліра, на якій грав легендарний Орфей, чий спів зворушував не лише богів, а й диких звірів, змушувала коритися дерева і навіть скелі, стала визнаною в усьому світі емблемою музики, мистецтва. Про музику розповідається на сторінках поем «Іліада» та «Одіссея» славнозвісного Гомера, який записав свої легенди і пісні від аедів — народних поетів, співців і композиторів.
Музика відігравала важливу драматургічну роль у трагедіях і комедіях. Театральне дійство античної доби гармонійно поєднувало драму, танець і музику. Ви пам'ятаєте з уроків світової літератури: хор у грецькій драматургії виражав ставлення глядачів до подій, був своєрідним «гласом народу». Він коментував те, що відбувається на сцені. Грандіозність античного амфітеатру просто неба на десять тисяч глядачів вражає. Про його надзвичайні акустичні властивості свідчить той факт, що на верхніх лавах було добре чути стукіт кинутого вниз камінчика. Уявіть собі, як міг звучати цей хор. Давньогрецька трагедія стала взірцем для європейського не тільки драматичного, а й музичного театру.
    У Давній Греції значний розвиток отримала наука про музику — теорія музики та музична естетика, що мали неабиякий вплив на становлення європейського музикознавства. Відомий математик Піфагор сформулював музично-акустичні закони. Він проголосив музичну гармонію планет, а також обґрунтував оригінальну теорію катарсису — очищення душі музикою. Платон і Арістотель розробляли ідеї етичного впливу музики на людину, вважаючи її «художніми ліками», що сприяють гармонії в душі. Вони були переконані, що музика — чудовий засіб стримування пристрастей. В одному із давніх трактатів говориться, що мудрий педагог Хірон водночас навчав музики, справедливості й медицини.
    У давньому світі вважалося, що кращі вчителі музики — греки. Велика роль педагогів-греків і у становленні навіть української церковної музики: вони, як свідчать літописи, у період введення християнства на Русі навчали вітчизняних співаків традицій візантійської церковної музики.
***
    На межі XVI —XVII ст. в європейській музиці стався переворот, що за масштабами і значенням не мав собі рівних протягом усього її історичного розвитку. На зламі епох відбувався поступовий перехід від теоцентричної культури (тео... з грецької — Бог), у центрі якої була естетика католицизму, до антропоцентричної (антропо... з грецької — людина).
    Нова музична епоха викликала до життя розмаїття світських жанрів, що й дотепер побутують у музичному мистецтві, щонайперше — оперу.
    Італія завжди йшла попереду культурного, зокрема музичного світу.
    У Флоренції, на батьківщині Данте, духовного предтечі Відродження, творця безсмертної «Божественної комедії», народилися перші опери. Партитура «Дафни» композитора Якопо Пері, на жаль, не збереглася. До нашого часу дійшла опера «Еврідіка» композиторів Я. Пері та Дж. Каччіні, поставлена 1600 р. Це були ще не опери в сучасному розумінні, а «драми на музику». Співаки виконували по кілька ролей у супроводі невеликого інструментального ансамблю, схованого за сценою. Хор не тільки коментував події, як в античному театрі, а й втручався в музично-драматичну дію.
    Оперне мистецтво XVII ст. відбивало естетику бароко, було помпезним, декоративним. Опері XVIII ст. притаманні риси класицизму. Епоха романтизму XIX ст. сприяла становленню національних оперних шкіл.
    У великих і малих містах Італії оперні театри виростали, як гриби після дощу. Подорожуючи країною, великий німецький поет Генріх Гейне зазначав: «Бідній поневоленій Італії заборонено говорити, і вона може лише музикою повідати про почуття свого серця».
    Італійський романтизм в оперному мистецтві мав дві вершини: Джоаккіно Россіні і Джузеппе Верді.
    Музично-романтичні тенденції знайшли перше яскраве втілення в творчості Джоаккіно Россіні (1792 — 1868). З раннього дитинства він був знайомий з життям оперних труп, у яких його батько грав у оркестрі, а мати співала. В кращих традиціях опери-буфу (лише за 20 днів!) написав він славнозвісний свій шедевр «Севільський цирульник» — феєрверк яскравих образів і національних характерів, каскад несподіваних сюжетних поворотів, багатство інтонаційних красот, нюансів радісної, оптимістичної музики. І це не дивно, адже, як зазначали сучасники композитора, він був людиною простою і надзвичайно веселою.
    Про його почуття гумору свідчить такий приклад. У молоді роки, коли композитор ще не став відомим у всій Італії, він часто переїздив від міста міста, де в театрах йому замовляли опери, і видавав себе за злісного ворога Россіні. Він потішався, коли оточуючі не погоджувалися з його гнівними характеристиками арій з опер, які виконувалися бездоганно.
    Мелодії маестро звучали і в палацах, і на майданах. Відомий випадок коли на прохання слухачів співачка вторила арію головної героїні опери Россіні тридцять дев'ять разів!
    Кульмінацією розквіту італійської опери стала творчість Джузеппе Верді (1813 — 1901) — найбільш репертуарного композитора в історії музично-театрального мистецтва. На відміну від Дж. Россіні, який уславився як творець веселого жанру, хоча писав і героїко-патріотичні опери, у більшості опер Дж. Верді (усього 26) втілюються драматичні або трагедійні події і лише остання, написана вісімдесятилітнім композитором, — комічна. Знаменита тріада «Ріголетто», «Трубадур» і «Травіата» — найпопулярніші опери у репертуарі театрів усього світу.
    Перші та останні опери Дж. Верді були поставлені у Міланському театрі «Ла Скала». Заснований у 1778 р. і побудований на місці церкви Санта-Марія делла Скала (звідси і походить його назва), театр став центром оперного життя Італії, провідною оперною сценою світу.
    Жоден театр світу не мав такого репертуару, що охоплював різні стилі й епохи.
    Серед плеяди знаменитих співаків минулого, які виступали в «Ла Скала», — тенори Б. Джільї та Е. Карузо, баритони М. Баттістіні та Т. Руффо, сопрано А. Патті. Одним з найвідоміших співаків сучасності є Лучано Паваpoттi.
    Італійське оперне мистецтво вплинуло на формування стилю українських композиторів Максима Березовського та Дмитра Бортнянського, які навчалися в Італії. Саме тут була написана і вперше поставлена у Ліворно опера М. Березовського «Демофонт». Д. Бортнянський написав три італійські опери-серії.
    В епоху поширення італійського оперного мистецтва у світі на сценах театрів України, зокрема в Києві, Одесі та інших містах, виступали італійські оперні трупи, «король тенорів» Енріко Карузо (1873 — 1921), уславлені співаки Маттіа Баттістіні (1856—1928), Тітта Руффо (1877-1953) та ін.
***
    До найвищих досягнень світового мистецтва належать шедеври творчих геніїв французького народу.
    У XVII ст. у Франції народився класичний балет. Знамениті п'ять позицій ніг — основи класичного танцю — були запропоновані французом П'єром Бошаном. Він же винайшов прийом запису танців, який існує й дотепер.
    В усьому світі «словник» класичного танцю скомплектований із французької термінології (адажіо, алегро, арабеск, балянсе, па, пірует, пліє, фуете та ін.).
    За часів Відродження, коли у Франції формувалася національна культура, у Парижі розквітнув музичний жанр шансон, що веде до сьогоднішньої естрадної пісні, яку нерідко автор тексту і музики виконує сам. Це не дивно, адже Франція — батьківщина трубадурів — мандрівних співців епохи середньовіччя, які прославляли мужність і шляхетність вояків, а також кохання до «прекрасної дами».
    Пізніше за французьким терміном шансоньє закріпилося значення професійного естрадного співака, який нерідко був автором і музики, і текстів пісень. Творчість французьких шансоньє XX ст. Моріса Шевальє, Шарля Азнавура, Мірей Матьє, Джо Дассена відома всьому світові. Однак пальму першості тримає неперевершена Едіт Піаф — співуче серце Франції. Її незвичайний голос своєю величезною емоційною силою підкоряв мільйони слухачів, зачаровував, викликав захоплення, сльози. Він то нагадував говірку, шепіт, то пронизував своєю гучністю величезні зали, досягаючи драматизму оперного звучання.
    Послухайте спів цієї великої актриси, і ви відчуєте пульс, дихання Парижа, його ауру...
    Славетна співачка-шансоньє, актриса мюзик-холу, драматичного театру і кіно так і не навчилася грати на фортепіано, навіть не опанувала нотної грамоти. Проте від народження доля подарувала їй абсолютний музичний слух. Створюючи свої пісні, вона одним пальцем підбирала на піаніно мелодії. Вона не мала освіти і до кінця життя писала з помилками, але її вроджені музичні здібності допомагали відчути в оркестрі фальшиві ноти, які пропускав навіть диригент. У мистецтві співу Едіт Піаф була неповторною.
***
    Від однієї згадки про Ліверпуль в уяві виникає образ четвірки хлопців з гітарами в руках, які співають чарівні мелодії. «Бітлз» — знаменита англійська рок-група створена 1956 р. у Ліверпулі, її називали «восьмим музичним дивом світу». Склад вокально-інструментального квартету: Джон Леннон (ритм-гітара, вокал), Пол Маккартні (бас-гітара, вокал), Джорж Харрісон (гітара-соло, вокал), Рінго Старр (ударні).
    Група набула найвищої популярності, виконуючи пісні в стилі «біг-біт» , і стала символом молодіжної музичної культури. До Репертуару групи входили переважно пісні, написані Дж. Ленноном і П. Маккартні.
    Упродовж десятиліття майже кожний диск або альбом групи отримував перші місця в хіт-парадах Великої Британії а потім й інших країн.
Найпопулярнішу пісню-баладу Пола Маккартні «Yesterday» («Учора»), написану в 1965 p., протягом 10 років виконали 1186 різних співаків! Пісня «Мішель» мала 65 авторських версій. Вершиною досягнення тандема Леннон — Маккартні вважають пісню «A Day In The Life» («День у житті»), у фіналі якої грає 41 оркестрант. Її вплив на людей критики порівнюють із впливом картини Рафаеля «Останній суд».
    Бітломанія. У 60-ті роки хвиля бітло-манії прокотилася по всьому світові. Деякі концерти перетворювалися на маніфестації фанатів, що скандували, ридали, непритомніли, прориваючись до сцени. Розходилися величезні тиражі платівок, з'являлися навіть зачіски «а ля бітлз». Девізом моди стало: «що носять бітли — те носять усі».
    Вони поєднали класику і поп-музику, збагачуючи останню досягненнями професійної музичної композиції і гармонії, способами інструментування і прийомами виконання. Вони підкорили світ, виступаючи з тріумфом за межами рідної країни — в Америці, Франції, Італії, Іспанії, Японії, на Філіппінах. Вони зробили свою творчість невід'ємною частиною способу життя, стали прапором молодіжного протесту, символом цілого покоління.
    У 1965 р. королева Єлизавета II вручила всім членам групи почесні нагороди — ордени Британської імперії за видатні заслуги в галузі культури та за внесок в економіку. Адже надходження до державної скарбниці йшли навіть за право використання слова «Бітлз» як торговельної марки, не кажучи вже про індустрію грамзапису. Ця подія шокувала вищий світ, світ аристократів і політиків — адже нагорода виводила простих хлопців із трудових сімей на рівень перів і лордів.
    Виліплені з воску фігури Дж. Леннона, П. Маккартні, Дж. Харрісона і Р. Старра стоять у постійній експозиції в музеї воскових фігур мадам Тюссо. Музиканти стали почесними громадянами Ліверпуля, їхніми іменами названо вулиці рідного міста, де відкрився своєрідний музей — Центр історії ансамблю «Бітлз». Імена всіх учасників гурту занесено до Британської енциклопедії.
***
    Понад триста років минуло від дня народження Йоганна Себастьяна Баха — гордості і слави німецької культури, музиканта-мислителя високих ідеалів. З дитинства слова «фуга», «орган», «поліфонія» ми традиційно пов'язуємо з ім'ям Баха. Розуміння його музики потребує особливого напруження внутрішніх духовних сил. Може, тому й існує думка, що Бах — «важкий» для сприймання, занадто «учений» композитор. Ще раз спробуйте уважно вслухатися в його музику, вдивіться в його мудре обличчя, перечитайте матеріали про життя і творчість митця і ви, безперечно, зрозумієте цю людину — серйозну і веселу, велику і скромну водночас.
    Інтерес до музики Й. С. Баха виник тільки через століття після його смерті. Молодий німецький композитор Ф. Мендельсон-Бартольді серед старих рукописів Берлінської королівської бібліотеки відшукав багато нот давно забутого органіста. Вражений глибиною і красою музики, він доклав чимало зусиль, щоб вона зазвучала в концертних залах. Під його орудою було виконано одне з найграндіозніших творінь Баха - ораторію «Страсті за Матвієм». Музика розповідала про страждання і смерть Ісуса Христа, переносячи слухачів у інші виміри часу, до високих божественних сфер. Твори великого Баха, які було опубліковано протягом століття, склали 60 томів. Слово «Бах» у перекладі з німецької означає «струмок», проте Бетховен зазначив: «Він не струмок, він — океан».
    Один із біографів композитора розповідає, що у молоді роки Йоганн, не маючи грошей на переїзд, пройшов пішки 350 кілометрів, щоб послухати гру відомого органіста.
Найвидатнішим досягненням раннього періоду творчості композитора стали знаменита токата і фуга ре мінор для органа. Справжнє диво — побудова бахівської фуги. Слухаючи її, мовби на очах, виникає готичний собор — з вітражами, арками і шпилями, що підносяться до небес, — одне з найвеличніших творінь духовної культури світу. Бах створював свій музичний собор звуками.
***
    У цей період у Німеччині, де склалися давні традиції інструментального виконавства, набув розквіту жанр симфонії, найбільш співзвучний суспільним перетворенням. Якщо для Баха провідним жанром творчості стала фуга, то для іншого великого представника німецької музичної культури другої половини XVIII — початку XIX ст.         Людвіга ван Бетховена — симфонія, монументальний циклічний твір драматичного або героїчного характеру. Остання симфонія — Дев'ята — мала такий грандіозний задум, що, крім великого складу оркестру, потребувала введення хору і солістів, які співали гімн «Обніміться, мільйони» на вірші оди Шіллера «До радості». Композитор змальовує величну картину людства, що прагне щастя, загального братерства та єднання. Саме уривок з Дев’ятої симфонії Бетховена – ода “До радості” є зараз гімном Європейського Союзу.
    Людвіг ван Бетховен народився у Бонні в музичній родині. Батько навчав сина грати на клавесині, скрипці, органі, і як людина користолюбна, прагнув блискучої кар'єри для свого музично обдарованого сина, жорстоко з ним поводився, змушуючи хлопчика до багаточасових щоденних занять, інколи навіть будив його вночі. З 12 років Людвіг, щоб допомогти хворій матері, працював органістом придворної капели. Після її смерті юнак узяв на себе виховання двох молодших братів.
У 22-річному віці Бетховен переїхав до Відня, де жив до кінця своїх днів. У Відні він недовго вчився у знаменитого композитора Йозефа Гайдна, зустрічався з Моцартом, який пророчо сказав про молодого Бетховена: «Він змусить говорити про себе весь світ».
    Згадаймо знамениту «Місячну сонату»: в ній сутність Бетховена і як особистості, і як творця.
    Трагедія композитора — його глухота. Хвороба почала прогресувати з 26 років. Він пізнав сповна усі удари долі — страждання, відчай, бідність, самотність, невлаштованість долі, нерозділене кохання до молодої аристократки...
    Л. Бетховен написав 9 симфоній, 11 увертюр, 5 концертів для фортепіано з оркестром, 16 струнних квартетів, 32 фортепіанних, 10 скрипкових і 5 віолончельних. Найкращі його твори, бездонні за глибиною думок і почуттів, — третя («Героїчна»), п'ята, шоста та дев'ята симфонії, музика до «Егмонту», фортепіанні сонати № 8 («Патетична»), № 23 («Апасіоната») — це образи-вершини людського духу.
    Л. ван Бетховен написав варіації на тему української народної пісні «їхав козак за Дунай». Він ніколи не бував в Україні, а пісню цю, ймовірно, почув від свого віденського знайомого Андрія Розумовського, який перебував у Відні на дипломатичній службі. Він був сином останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського, належав до кола вельми освічених і культурних людей тієї епохи. У Відні він неодноразово брав участь в аматорському ансамблевому музикуванні. Саме Андрієві Розумовському Л. Бетховен присвятив свої останні квартети — лебедину пісню геніального композитора.
***
    Творчість Вольфганга Амадея Моцарта викликала переворот у традиційних поглядах на музичне мистецтво, аналогічний «Фаусту» Гете в літературі. «Вічне сонячне світло», — так характеризував його музику композитор і піаніст Антон Рубінштейн.
    З ім'ям Моцарта традиційно пов'язують уявлення про феноменальну вроджену музичну обдарованість. Коротке, але досить плідне життя композитора і його передчасна смерть за загадкових обставин породили чимало легенд, домислів, міфів.
    Вольфганг Амадей Моцарт народився 27 січня 1756 р. у старовинному австрійському місті Зальцбурзі. Його батько був вельми освіченим придворним музиканm