● на головну●

Літературні музеї Чернігівщини

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ЛІТЕРАТУРНО-МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ
МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО ( про музей - http://cult.gov.ua/blog/2008-03-16-188)

Цей музей справедливо посідає чільне місце серед літературних музеїв Чернігівщини. Створений у серпні 1934 року, музей став сьогодні осередком науково-пропагандистської роботи з вивчення не лише багатющої спадщини класика української літератури, а й усього літературного процесу на Придесенні.
Музей знаходиться на колишній вулиці Сіверянській, що нині носить ім”я М.Коцюбинського, і складається з двох частин – меморіальної і літературної.
Меморіальний будинок стоїть на садибі, придбаній М.Коцюбинським 1898 року; її збережено в такому ж вигляді, який вона мала за життя письменника. Розташована на рівнинному підвищенні серед переярків на ділянці близько півгектара, садиба тепер стала своєрідною Меккою для сотень тисяч шанувальників літератури. Майже повністю зберігся сад, чимало дерев і кущів в якому посаджені руками Михайла Михайловича та його дружини Віри Устимівни.
У саду серед квітів, старих ялин, кленів і стоїть одноповерховий дерев”яний будиночок.
Літературна експозиція музею розміщується у триповерховому будинку, що виріс на південно-західній ділянці садиби.
На пешому поверсі розмістилися просторий кінолекційний зал, де на повну потужність використовується музейна кінотека, що налічує понад 20 художніх і документальних фільмів, створених за мотивами творів М.Коцюбинського, та широка експозиція “Літературна Чернігівщина”, яка охоплює час від сивої давнини до наших днів. Своєрідним компасом до цієї експозиції є літературна карта краю. А далі йдуть стародруки, фотокопії літописів житійних сказань, зразків ораторської прози, полемічної, богословської, віршової та драматичної літератури різних віків, стенди, присвячені цілим періодам або окремим майстрам слова.
Глибоко і всебічно висвітлюється в експозиції вінницький період життя і творчості Коцюбинського.
Чернігівський період життя і творчості М.Коцюбинського також багатий на першодруки, образотворчі матеріали, документи і т.д.
У другому залі, в розділі “М.Коцюбинський і західні області України” бачимо картини П.Сахра, фотографії В.Стефаника, В.Гнатюка, зразки карпатських виробів, малюнки народних художників тощо.
Ще один розділ розповідає про листування М.Коцюбинського з молодими літераторами, подає його рецензії на твори окремих літераторів тощо.
В розділі “Вшанування пам”яті М.Коцюбинського” встановлено великий скульптурний портрет письменника роботи М.Новосельського, вміщено матеріал про святкування сторічного ювілею в 1964 році в СРСР та за кордоном, портрети, виконані народними художниками, численні подарунки.
Понад 12 років на посаді директора музею працював онук письменника Юлій Романович, вдумливий науковець, спрямував зусилля колективу на вивчення архіву М.Коцюбинського, багатих фактологічно і змістовно листів до письменника.
Нині музей очолює правнук письменника Ігор Юлійович Коцюбинський. В літературній експозиції з”явилися імена, які були забуті або заборонені, простежується той літературний запал, який віддавали українські письменники на вівтар процвітання рідної літератури.
 

СОСНИЦЬКИЙ ЛІТЕРАТУРНО-МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ
ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА  (сайт музею -  http://dovzhenko.hostingweb.us/)

Музей відкрито в січні 1960 року. Складається він із двох частин – меморіальної хати і літературно-художнього відділу. Понад 1600 експонатів розкривають широку картину життя і творчості видатного письменника, кіномитця. Перед входом на подвір”я, біля струнких дерев на майдані, зарослому травою та обгородженому плотом, стоїть, ніби виростаючи із землі, молодий, натхненний, сповнений надій і жаги бронзовий пам”ятник Олександра. Біля воріт шумлять розлогі осокори, а з-за паркану привітно кивають вітами яблуні, груші з відомого у всьому світі Довженкового саду.
Огляд музею починається з хати, оспіваної Олександром Петровичем з синівською любов”ю:” Коли й хто збудував нашу хату, які майстри – невідомо… У ній ніщо не замикалось. Заходьте, будь ласка, не питаючись – можна? Милості просимо!”
Восени 1907 року О.Довженко, вже осягши “ази” науки в парафіяльній школі, вступає до Сосницького чотирикласного училища, яке успішно закінчує. На цьому й минає пора дитинства, настає час попрощатися з рідною домівкою.
Матеріали літературно-художнього відділу ведуть нас дальшими шляхами Олександра Петровича.
Експонати розповідають про навчання Довженка у Глухівському учительському інституті, про перебування в Житомирі, де він викладав ряд дисциплін й одночасно навчаючись у комерційному інституті, поринув у вир громадського життя, про болісні пошуки самого себе, про різні події в його біографії.
Документи, фотоматеріали, які експонуються в залі №1, свідчать, що О.Довженко – в лавах будівників нового життя: створює освітні органи, бореться за радянське мистецтво.
Кілька стендів охоплюють закордонний період (1921-1923), коли Довженко був на дипломатичній роботі в Польщі та Німеччині; подаються його публіцистично загострені карикарути, шаржі, створені в той час і надруковані пізніше в пресі; з 1923 по 1926 роки він працює художником-ілюстратором газети “Вісті ВУЦВК”, стає, за словами М.Бажана, проводирем українських карикатуристів.
Експозиція залу №2 дає широке уявлення про Довженка-кіномитця, проводячи відвідувача від перших режисерських вправ Олександра Петровича до вершин світового мистецтва. Експонати розповідають про його фільми “Вася-реформатор”, “Перукар Жан Ковбасюк”, “Ягідка кохання”, “Сумка дипкур”єра”, “Арсенал”, “Земля”, “Іван”, “Щорс”, “Тарас Бульба” та ін.
Незважаючи на тяжку хворобу, Олександр Петрович веде активну громадянську роботу. В березні 1942 року, нарешті, потрапляє на фронт, куди рвався весь час; 31 березня на шпальтах газети “Известия” з”являється його стаття “Украина в огне”. Щодня – виступи на радіо, статті, нариси. Робота без перепочинку, всепоглинаюча…
В експозиції чимало фронтових фотографій, публікацій того періоду. Зберігаються Довженкові полковничі погони, баклажка, ручка та інші особисті речі. Сяє під склом орден Червоного Прапора, яким нагороджено Олександра Петровича у вересні 1943 року за зразкове виконання бойових завдань та виявлені при цьому доблесть і мужність.
На стендах музею – матеріали про студію “Мосфільм”, де створювався кольоровий художній фільм “Мічурін”. Картина була відзначена Державною премією.
У зв”язку з ювілеєм – 60-річчям від дня народження і 30-річчям творчої діяльності Довженка удостоєно високої урядової нагороди – ордена Трудового Червоного прапора. Про Довженка пише весь світ. Довженко дає згоду приїхати у Францію на торжества, присвячені вшануванню його як одного з найвидатніших кіномитців ХХ століття, але 25 листопада Довженко помер.
За кіноповістями Довженка “Поема про море”, “Повість полум”яних літ”, “Зачарована Десна” дружина митця зняла кінофільми.
Сосничани свято бережуть пам”ять про свого земляка – великого сина зачарованої Десни.
 

ЛІТЕРАТУРНИЙ МУЗЕЙ М.В.ГОГОЛЯ ПРИ
НІЖИНСЬКОМУ ДЕРЖАВНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ІМЕНІ М.ГОГОЛЯ

1909 року, коли всі прогресивні кола відзначали 100-річчя з дня народження М.В.Гоголя, група професорів Ніжинського історико-філологічного інституту, серед них вчений-славіст П.О.Заболоцький та професор М.Н.Сперанський, створили при інституті музей письменника. З того часу двері музею широко відчинені перед шанувальниками генію Гоголя, хоча музей і переживав у різні роки значні труднощі.
Експозиція Гоголівського музею поповнювалась у 50-ті роки, в 1979 та 1984 роках. Сьогодні ведеться робота над новою експозиією, мета якої – якнайповніше розкрити Ніжинський період у житті Миколи Васильовича, становлення його світогляду, початок його творчої діяльності. Нинішня експозиція розміщена у двох залах. Матеріали 15 стендів – це розповідь про дитинство та гімназичні роки майбутнього письменника, його навчання в Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька, про його захоплення та початок творчості.
Серед експонатів – портрети батьків Миколи Гоголя, портрет 12-річного Гоголя-гімназиста, оригінали конспектів, котрим по 180 років, сторінки книг обліку успішності, навчальний план гімназії. Атмосферу гоголівської епохи прекрасно відтворюють меблі минулого століття, що прикрашали колись зали Гімназії вищих наук.
Чимало цікавої інформації дають стенди, що розповідають про подальшу творчість видатного письменника, про його останні роки життя, про вшанування пам”яті М.Гоголя в Ніжині. “Тут скрізь витає дух Гоголя”, - часто можна почути з уст відвідувачів музею.
 

 МУЗЕЙ РІДКІСНОЇ КНИГИ ПРИ НІЖИНСЬКОМУ
ДЕРЖАВНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ІМЕНІ М.ГОГОЛЯ

За ініціативи адміністрації бібліотеки університету та при підтримці ректорату, зокрема ректора академіка Ф.С.Арвата, у 80-ті роки ХХ століття розпочалася робота над створенням музею рідкісної книги. Допомагав у виробленні концепції музею та у відборі книг Г.П.Васильківський, доцент інституту, краєзнавець. Працюючи в інституті з 1943 року він добре знав фонди бібліотеки, багаті рідкісними та цінними виданнями. По його смерті, за клопотанням інституту, музею було присвоєно ім”я Г.П.Васильківського.
Уперше для відвідувачів музей було відкрито у вересні 1986 року. У двох невеликих залах експонується більше 2 тис.книжок – величезна духовна і культурна спадщина. Недарма експозиція першого залу музею розпочинається з розділу “Історія книги та книгодрукування”. Тут зібрані матеріали про видавничу діяльність І.Федорова, з історії книгодрукування в Україні, зразки книжок.
Серед зразків книжок – розкішне видання “Изборника великого князя Святослава Ярославича. 1073 р., здійснене у 1880 році”, книжка римського історика Апіана Александрійського “Історія країн, підвладних Риму” грецькою мовою (1551) та ін.
В експозиції першого залу музею широко представлені книжки історичної тематики, і розпочинається вона з “Історії України”. Першим фундаментальним виданням з історії України є “История Малой России” Д.Бантиш-Каменського (1822).
Великий інтерес для відвідувачів становить монументальна праця першого президента України, найвизначнішого історика М.Грушевського “Історія України-Руси”, що складається з 12 книжок і охоплює історію від археологічної доби до Хмельниччини включно.
Дуже цікава експозиція “Історія українського козацтва”. Тут бачимо книжку Д.Яворницького “История запорожских козаков”, яка мала величезний вплив на формування української історичної науки. Крім наукових праць експонуються і художні твори про українське козацтво – історичний роман Є.Гребінки “Нежинский полковник Золотаренко”, поема Байрона “Мазепа” та ін.
Серед раритетних видань – збірник “Мазепа”, що вийшов друком 1938 року у Варшаві.
Широко представлені експозиції краєзнавчої тематики “Історія Чернігівщини” та “Історія Ніжинщини”. Тут експонується багато цінних видань, що відтворюють сторінки історії нашого краю із стародавніх часів. Серед них книжки О.Русова “Описание Черниговской губернии”, “Грамота Стефана Яворского Нежинскому Благовещенскому монастирю 1717 г.” та ін.
Становить інтерес література з історії Ніжинської вищої школи: гарно ілюстроване подарункове видання, підготовлене М.Гербелем до 25-річного ювілею “Лицей князя Безбородко” та багато інших.
З 1875 року Ніжин стає цитаделлю славістики в Україні. В експозиції праці таких відомих учених, як В.В.Качановський, М.Н.Сперанський, А.С.Будилович, К.Ф.Радченко, Є.В.Пєтухов та інших, а також випускників НІФІ – Є.Ф.Карського, М.С.Державіна, В.В.Данилова та ін.
Широко розгорнута літературна експозиція. На вітринах – рідкісні видання творів українських, російських та зарубіжних письменників.
Окрасою музею є один з раритетів – пам”ятка давньоруської літератури “Слово о полку Ігоревім” першого видання (1800), яке потрапило до фондів у складі бібліотеки С.П.Шевирьова, придбаної у 1877 році.
В експозиції “Українська усна народна творчість” – цінні видання видатних українських фольклористів: М.Максимовича, О.Маркевича, М.Маркевича, О.Малинки та ін.
Не менш цікава й експозиція “Українська література”, на якій представлено унікальні видання творів українських письменників: Г.Сковороди, І.Котляревського, П.Гулака-Артемовського, Т.Шевченка, П.Тичини, М.Рильського та інш.
Гордість музею – експозиція кириличного друку, українська барокова книжка ХУП-ХУШ ст.
У другому залі музею представлена зарубіжна література. Тут представлено фонд цінних видань всіма європейськими мовами та стародруки латинською і грецькою мовами. Серед раритетів можна назвати знамениту Французьку енциклопедію у 35-ти томах, яку видав Д.Дідро з однодумцями в 1751 році.
Пишається музей і колекцією палеотипів – книжок грецькою та латинською мовами першої половини ХУ1 століття (1501-1550).
Привертає увагу і література з богослов”я, історії християнства. Серед раритетів – “Біблія” грецькою мовою ХУШ століття, подарована першому директору Гімназії вищих наук В.Кукольнику настоятелем Благовіщенського монастиря В.Черняєвим..
За 23 роки роботи музей завоював велику популярність не тільки серед контингенту університету та жителів міста, а й гостей з України та різних країн світу.
 

ПІСКІВСЬКИЙ МУЗЕЙ П.ТИЧИНИ

Відкрито цей музей у травні 1981 року, коли вся країна відзначала 90-річчя з дня народження українського поета, Героя Соціалістичної праці П.Тичини. До його рідного села Піски у Бобровицькому районі прибули гості з Москви, Ленінграда, Києва, багатьох союзних і автономних республік.
Тоді ж і відкрилися двері родинної хати поета, відтвореної за кресленнями родича Тичини – архітектора Андрія Ноздріна та спогадами сестри поета Оксани Григорівни. Справжня хата Тичини спалена фашистами 1942 року.
Білостінна красуня з обкладеною дошками призьбою, з голубими лиштвами, з світло-брунатними дверима прийняла дорогих гостей. Просторі чисті сіни, а за ними – перша кімната. Тут все, як було за життя батьків Тичини. В центрі – звичайна селянська піч, ліворуч якої піл, де на ряднині стоять великі макітри, полив”яний ківш. На коминку – гасова лампа. На черені сохнуть польові та лугові трави, квіти.
Стоїть на подвір”ї біля стін рідної оселі пам”ятник поетові. Замріяний, але напрочуд ясний і спокійний погляд його спрямований у майбутнє. Поряд під плакучою вербою Тичинина криниця.
Експозиція музею продовжується в сусідньому приміщенні. Численні стенди, фотомонтажі, книжкові виставки, вітрини ведуть у глибинний і складний світ життєвого й творчого шляху поета.
Кілька стендів розповідають про громадську, партійну та радянську роботу, про участь поета-академіка в боротьбі за мир. Йому доручали високі пости, він був директором інституту мови і літератури АН УРСР, наркомом, а потім міністром освіти України, депутатом Верховної Ради СРСР, Головою Верховної Ради Української РСР.
 

БОНДАРІВСЬКИЙ МУЗЕЙ ОЛЕКСИ ДЕСНЯКА

На південний схід від Сосниці, за Десною, лежить мальовниче село Бондарівка. Тут народився і виріс відомий український радянський письменник Олекса Десняк (Олексій Гнатович Руденко). Неподалік озера Лош стоїть його хата, працює школа, де він навчався. Про перебування тут Олекси Гнатовича свідчать і меморіальні дошки, і парта, за якою він сидів, і ймення школи, і людська пам”ять. Музей письменника відкрито у березні 1979 року, з нагоди 70-річчя від дня його народження, немовби зміцнив цю пам”ять, зробив її предметнішою. Розміщений в одній з найкращих кімнат сільського Будинку культури, музей став тим вогникои, на який завжди йдуть люди.
На першому стенді, що називається “О.Десняк – наш славний земляк”, відвідувачі ще раз побачать хату з меморіальною дошкою, вже згадану школу, де Олекса навчався з 1916 по 1920 рр.
Ось портрет його батька, Гната Кириловича, колишнього наймита, міцного, статурного дідугана, який знав ціну праці, хлібу. Далі – фото, на якому бачимо Олексу, його дружину Ольгу Степанівну і товариша по журналістській роботі С.Левіна; воно переносить нас у ті роки, коли Олекса Гнатович працював у редакції обласної газети “Більшовик”, що видавалася з 8 грудня 1932 р. Як літературний працівник Олекса Гнатович часто виїздив у відрядження, привозив кореспонденції, замальовки і – неоціненні факти для майбутніх художніх творів. Відшукував цікаві документи, занотовував розповіді, розпитував ветеранів, котрі воювали під проводом М.Щорса, про події громадянської війни. В результаті цього з”явилися роман “Десну перейшли батальони” та повість “Полк Тимофія Черняка”.
По закінченні сільської школи О.Руденко вступає до Борзнянської сільськогосподарської школи. У період між закінченням навчання в Борзні і вступом до Чернігівського інституту соціального виховання Руденко працював секретарем Бондарівської хати-читальні, бібліотекарем, секретарем комітету незаможних селян.
Цілий ряд фотознімків, на яких Олекса зі своїм другом Ф.Коренем, на відпочинку в Одесі та ін. Вони задокументовують той період, коли Олекса Гнатович писав уже згадану повість і водночас книгу про колгоспне село “Удай-ріка”.
Другий стенд “Олекса Десняк – воїн” відкривається фотопортретом письменника періоду Великої Вітчизняної війни. А ось хата в с.Павлівка-Друга, де в травні 1942 року містилася редакція фронтової газети, кореспондентом якої був О.Десняк. Експонуються листи письменника з фронту до дружини Ольги Степанівни, до сина Олександра. 25 травня 1942 року письменник загинув у бою.
Матеріали ще п”ятьох стендів поглиблюють і розширюють уявлення відвідувачів про життєвий і творчий шлях письменника. На одному з них, під словами О.Десняка “Хочеться так багато зробити для нашої прекрасної Вітчизни, віддати всього себе до останньої краплі крові”, що тепер звучать для нас як пророцтво власної долі, виставлено книги письменника.
В музеї експонуються портрети письменника, його особисті речі, портрети й твори лауреатів обласної комсомольської премії імені Олекси Десняка. Увінчують експозицію слова Олеся Гончара:”Він письменник-патріот, який смертю хоробрих поліг на фронті і життя якого може бути взірцем для людини”.
 

 “ГАННИНА ПУСТИНЬ” – ІСТОРИКО-МЕМОРІАЛЬНИЙ
МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША
16400, хутір Мотронівка, с. Оленівка, Борзнянський район, вул. Куліша, 13
Директор - Блоха Юрій Анатолійович
Тел.: (04653) 2-76-46
У 1999 році тодішні президент України Л.Кучма та Голова Верховної Ради І.Плющ побували на хуторі Мотронівці неподалік с.Оленівки на Борзнянщині і заклали камінь з написом:” Тут буде споруджено історико-меморіальний музей-заповідник Пантелеймона Куліша “Ганнина Пустинь”.
Того ж літа розпочалося будівництво комплексу. Було впорядковано місце поховання подружжя Кулішів та брата Олександри – Василя Білозерського, встановили мармурові надмогильні плити та хрести. А навпроти поставили величезний дубовий хрест майже 10-ти метрової висоти. Неподалік споруджено золотоверху капличку.
Від цього затишного місця липова алея веде до будинку, що є точною копією того, в якому мешкали Куліші. Обмазана глиною, під солом”яною стріхою звичайна селянська хата.
Поруч з оселею – дві бронзові скульптури натуральної величини Пантелеймона й Олександри. Від будинку через лужок стежка збігає до ставка, на березі якого стоїть альтанка.
Маєток Кулішів розкинувся на 9,6 га. Чималу площу займали розкішний сад, господарський двір, пасіка. Розробляючи план відродження хутірського життя, ініціатори передбачили не лише реанімінувати зовнішній вид обійстя, але й наповнити його конкретним змістом.
Багато із задуманого вже вдалося зробити. Майже повністю відтворено господарську діяльність. Куплені бджолині сім”ї, худоба т.ін.
Зараз до хутора часто приїздять відвідувачі. Подивитися є на що. Вже упорядкована територія заповідника. Доріжки, квітники, газони, алеї. До речі, в липовій алеї, відтвореній за старими фотографіями, є деревця, посаджені І.Плющем, В.Ющенком, Г.Удовенком, М.Бутком.
Серед будівель заповідника відрізняється сучасним стилем ошатний будиночок, що знаходиться у глибині комплексу. Це новозбудоване житло для молодого подружжя Божків, які зголосилися на пропозицію жити і працювати в Мотронівці.
Меморіально-історичний музей-заповідник Пантелеймона Кулиші “Ганнина Пустинь” все більше приваблює до себе відвідувачів. Та це й зрозуміло. Адже цей об”єкт унікальний, де з високим ступенем достовірності відображене хутірське життя нашого народу, його побут, звичаї, його ідеали, за які боролись кращі сини і дочки України.